християнин

ХРИСТИЯ́НИ́Н, а, ч. Той, хто визнає християнство.

Перед кумира Везуть возами ладан, мірро, Женуть гуртами християн У Колізей (Шевч., II, 1963, 291);

Громада розступається, старий християнин проходить до диякона і віддає йому святі дари (Л. Укр., II, 1951, 482);

Я дивуюсь християнам: Бог попався людям в руки І не зміг одборонитись, Хоч терпів живії муки! (Крим., Вибр., 1965, 220);

// заст. Православний.

Панаса Кандзюбу кортіло. Він вже кілька разів крикнув: «Люди! Християни!», але його не пускали (Коцюб., II, 1955, 72);

— Рятуйте, люди, хто в бога вірує… Рятуйте, християни… потопаю… (Стельмах, І, 1962, 508).

Значення в інших словниках

1. християнин — христия́ни́н іменник чоловічого роду, істота * Але: два, три, чотири христия́ни́на  Орфографічний словник української мови
2. християнин — Послідовник учення Христа, поб. хрещений <�чоловік>; п! ВІРЯНИН.  Словник синонімів Караванського
3. християнин — I хрестоносець, хрещений, христовий, христолюбець, христолюбивий, христролюбний Фразеологічні синоніми: Християнська душа; Христова віра; Христолюбиве воїнство II див. чесний  Словник синонімів Вусика
4. християнин — [хриестиейаниен і хриестиейанин] -на, м. (на) -нов'і/-н'і, мн. -йание, -йан  Орфоепічний словник української мови
5. християнин — ХРИСТИЯ́НИ́Н, а, ч. Той, хто визнає християнство. Перед кумира Везуть возами ладан, мірро, Женуть гуртами християн У Колізей (Т. Шевченко); Громада розступається, старий християнин проходить до диякона і віддає йому святі дари (Леся Українка)...  Словник української мови у 20 томах
6. християнин — -а, ч. Той, хто визнає християнство. || заст. Православний.  Великий тлумачний словник сучасної мови
7. християнин — Християни́н, -на; -я́ни, -я́н  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)