хрупання
ХРУ́ПАННЯ, я, с., розм. Дія за знач. хру́пати і звуки, утворювані цією дією.
І поволі-поволі із загальної тишини і одностайного хрупання стебел вирізується чудовий, срібний, зразу тихенький, мов несмілий, голосок (Фр., І, 1955, 61);
Санчата з легким хрупанням різали полозками бурулькуватий сніг (Тют., Вир, 1964, 518).
Словник української мови (СУМ-11)