хруст
ХРУСТ¹, у, ч. Те саме, що хру́скіт.
Брязк, дренькіт, хруст..— все в одній хвилі зіллялося в дику.. гармонію (Фр., І, 1955, 230);
Хотілося [Василеві] вискочити з машини, торкнутися ногами теплої рідної землі, упитися пахощами динь, послухати ніжний хруст кавуна… (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 39);
Плуг з м’яким хрустом знімав з борозни чорну смужку (Панч, В дорозі, 1959, 228);
Випив єдиним духом свою горілку [Половинка], з хрустом відкусив огірка, поставив склянку на стіл (Собко, Звич. життя, 1957, 23).
ХРУСТ², у, ч., збірн., діал. Хмиз.
[Мавка:] У лісі є такі провалля, заховані під хрустом та галуззям, —не бачить їх ні звір, ані людина, аж поки не впаде… (Л. Укр., III, 1952, 238);
Дядько підливає в казанець з коновки воду, підкидає на багаття хрусту (М. Ол., Леся, 1960, 109).
ХРУСТ³ див. хрусти́.
Словник української мови (СУМ-11)