хрюкати
ХРЮ́КАТИ, аю, аєш, недок. Видавати характерні звуки «хрю-хрю» (про свиней та деяких інших тварин); рохкати.
Свиня підійшла, хрюка та облизує його (Кв.-Осн., VI, 1957, 680);
Порося залізло під лаву й хрюкало (Н.-Лев., II, 1956, 113);
— Ну, притарабанився [Терентій] до загати.., а на ній.. все якась колюча погань їжачиться та їжачиться і по-свинячому хрюкає (Стельмах, Хліб.., 1959, 60);
// розм. Видавати звуки, що нагадують хрюкання.
З мундира аж випирається [полковник], аж хрюка як свиня, хоч на перший погляд зовсім нічого нема в ньому похожого до цієї тварини (Вас., Незібр. тв., 1941, 218);
Солдати горланили, хрюкали від задоволення (Сенч., Опов., 1959, 367);
Тут — тил. Тиша всілася прифронтова, І міни не хрюкають над головою! (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 220).
Словник української мови (СУМ-11)