хрюкати
ХРЮ́КАТИ, аю, аєш, недок.
Видавати характерні звуки “хрю-хрю” (про свиней та деяких інших тварин); рохкати.
Свиня підійшла, хрюка та облизує його (Г. Квітка-Основ'яненко);
Порося залізло під лаву й хрюкало (І. Нечуй-Левицький);
– Ну, притарабанився [Терентій] до загати.., а на ній .. все якась колюча погань їжачиться та їжачиться і по-свинячому хрюкає (М. Стельмах);
// розм. Видавати звуки, що нагадують хрюкання.
З мундира аж випирається [полковник], аж хрюка як свиня, хоч на перший погляд зовсім нічого нема в ньому похожого до цієї тварини (С. Васильченко);
Солдати горланили, хрюкали від задоволення (І. Сенченко);
Тут – тил. Тиша всілася прифронтова, І міни не хрюкають над головою! (І. Нехода).
Словник української мови (СУМ-20)