хряснути
ХРЯ́СНУТИ, ну, неш, док., перех. і неперех., розм.
1. Однокр. до хря́скати.
Тут разом як осяє їх блискавка, як хрясне грім!.. (Кв. —Осн., II, 1956, 414);
Шафа лягла на вікно, задерла ніжки й білий спід, хитнулась і щезла. Панас висунувсь у вікно, щоб чути, як вона хрясне грудьми об землю (Коцюб., II, 1955, 88);
Кілька чоловік принесли балку, розгойдали й ударили двічі в ворота. Вони хряснули і розкрились (Рибак, На світанку, 1940, 24);
О. Ананій почервонів, як спечений рак, плюнув на саму вулицю й хряснув вікном (Панч, В дорозі, 1959, 14);
У вікно хряснув перший камінь (Смолич, Мир.., 1958, 235);
Вся затремтівши, схопила [Ольга] ніж розрізувати папери й важким руків’ям хряснула дівчину (Мик., І, 1957, 303).
2. Розламатися, розколотися з сухим тріском, хрускотом.
Сокира рубонула, жалібно хряснула цівка калинова і впала стеблина, тремтячи листом (Гр., І, 1963, 336);
Дебелі дядьки в’язали пілота. Один з них навідліг ударив його кулаком в обличчя, аж хряснула кістка (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 120);
// безос.
З уланом рубався [батько Максима], та невдало,— шабля ворога перетнула ключицю — тільки хряснуло (Речм., Весн. грози, 1961, 78).
Словник української мови (СУМ-11)