хто-небудь
ХТО-НЕ́БУДЬ, кого-не́будь, займ. неознач. Яка-небудь людина, байдуже хто.
Еней стояв і дожидався, Щоб вийшов з хати хто-небудь (Котл., І, 1952, 115);
Уже Марко чумакує І восени не ночує Ні під хатою, ні в хаті… Кого-небудь треба сватать (Шевч., I, 1963, 315);
— Покохаймо кого-небудь, Марусе! — жартую. Маруся нічого не одказала (Вовчок, І, 1955, 197);
Давид звелів йому додому йти, а він тут і сам із мливом управиться. Коняку згодом хай пришле з ким-небудь (Головко, II, 1957, 36).
Хто-не́будь з…— один з багатьох (з кількох).
Іноді матінка, видно, для самозаспокоєння, зверталася до кого-небудь із присутніх (Тют., Вир, 1964. 59);
Хто-не́будь і́нший див. і́нший.
Словник української мови (СУМ-11)