худо
ХУ́ДО¹, заст.
1. Присл. до худи́й².
Худо жити, моя матусенько, за п’яницею (Барв., Опов.., 1902, 270).
2. у знач. присудк. сл. Те саме, що пога́но 5.
Ой як же їй худо буде, Вона мене лаять буде (Чуб., V, 1874, 810);
— Не плач, дівко, тут тобі худо не буде,— умовляв і дворник [двірник] (Мирний, IV, 1955, 172).
ХУ́ДО², а, с., заст. Щось погане, неприємне; зло, лихо.
— Тепер я сама тебе поцілую аж тричі, бо знаю, що й в тебе на думці нема ніякого худа (Кв.-Осн., II, 1956, 47);
— Що ж… нема худа без добра,— сказав тихо [старий] (Ряб., Золототисячник, 1948, 47).
Словник української мови (СУМ-11)