хуркнути
ХУ́РКНУТИ, не, док.
1. Однокр. до ху́ркати.
Кулею черкнуло Чернишевого човна; тріска, відщепившись від борта [борту], хуркнула поблизу (Гончар, III, 1959, 352);
Куля посадила чорну крапку над дверима й хуркнула в коридор (Панч, І, 1956, 169).
2. розм. Швидко побігти, полетіти тощо куди-небудь; майнути.
А давай хуркнем у Сорочинці! (Сл. Гр.);
По шляху авто тільки хуркнуло через село й зупинилося в фільварку (Чорн., Визвол. земля, 1959, 170).
Словник української мови (СУМ-11)