хуркнути
ХУ́РКНУТИ, не, док.
1. Однокр. до ху́ркати.
Кулею черкнуло Чернишевого човна; тріска, відщепившись від борта [борту], хуркнула поблизу (О. Гончар);
Куля посадила чорну крапку над дверима й хуркнула в коридор (П. Панч).
2. розм. Швидко побігти, полетіти тощо куди-небудь; майнути; помчати.
А давай хуркнем у Сорочинці! (Сл. Б. Грінченка);
По шляху авто тільки хуркнуло через село й зупинилося в фільварку (С. Чорнобривець).
Словник української мови (СУМ-20)