хурчання

ХУРЧА́ННЯ, я, с. Дія за знач. хурча́ти і звуки, утворювані цією дією.

Ніде ні пострілу, ні бентежного хурчання крил (Рудь, Боривітер, 1969, 409);

Хурчання мотора вщухло, машина зникла вдалині (Голов., Тополя.., 1965, 468);

Ярина так гірко плаче, що Яків не може зупинити її сліз. Кужіль, що вона пряла, до півночі чекаючи чоловіка, звалився з лави і розбудив мурого кота, який дрімав під тихе хурчання веретена (Речм., Весн. грози, 1961, 97);

Між залпами зникли паузи.. Удар близької блискавиці, гаряче хурчання чавунних злитків угорі, і знову невичерпне виття, виття, виття… (Гончар, І, 1954, 332).

Значення в інших словниках

1. хурчання — хурча́ння іменник середнього роду  Орфографічний словник української мови
2. хурчання — див. звучання  Словник синонімів Вусика
3. хурчання — ХУРЧА́ННЯ, я, с. Дія за знач. хурча́ти і звуки, утворювані цією дією. Ніде ні пострілу, ні бентежного хурчання крил (М. Рудь); Хурчання мотора вщухло, машина зникла вдалині (С. Голованівський); Ярина так гірко плаче, що Яків не може зупинити її сліз.  Словник української мови у 20 томах
4. хурчання — -я, с. Дія за знач. хурчати і звуки, утворювані цією дією.  Великий тлумачний словник сучасної мови