хурчання
ХУРЧА́ННЯ, я, с.
Дія за знач. хурча́ти і звуки, утворювані цією дією.
Ніде ні пострілу, ні бентежного хурчання крил (М. Рудь);
Хурчання мотора вщухло, машина зникла вдалині (С. Голованівський);
Ярина так гірко плаче, що Яків не може зупинити її сліз. Кужіль, що вона пряла, до півночі чекаючи чоловіка, звалився з лави і розбудив мурого кота, який дрімав під тихе хурчання веретена (В. Речмедін);
Між залпами зникли паузи .. Удар близької блискавиці, гаряче хурчання чавунних злитків угорі, і знову невичерпне виття, виття, виття... (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)