хурчати
ХУРЧА́ТИ, чи́ть, недок.
Видавати монотонні, одноманітні звуки “хур-хур”.
– Кидай ік дідьку ті монологи та ходім на Владимирову гору до пам'ятника .. – репетує він і висмикує в мене з рук книжку та кидає її аж у другий куток так, що вона хурчить листками (І. Нечуй-Левицький);
Хурчать прядки, бринять нитки, дівчата на досвітках пряли (К. Гордієнко);
– Ховайтеся у вагон, товаришу Пархоменко, – гукнув до нього командир, – бачите, як хурчать осколки (П. Панч);
Несподівано хурчить, а потім вибухає поблизу снаряд (А. Шиян);
За кавалерійською сотнею м'яко хурчали по вологій весняній землі колеса кулеметних тачанок (Ю. Смолич);
Ледь чутно лепече берізка, та за хлівом однотонно хурчать млинки, повстромлювані на довгих тичках в город. Хурчать млинки, перемелюють вітер і тишу (Ю. Мушкетик);
Сонно хурчить швацька машина в Докіїній комірчині (В. Кучер);
Аж тут мені машина нагодилась. Мотор в теплі вдоволено хурчав (І. Драч);
// Швидко летіти, видаючи одноманітні тремтливі звуки (про птахів).
Літ припинився. Іноді лише пролітало яке заблукале чиря та в височині ледве чутно хурчав табунець качок кудись далеко в степи (Олесь Досвітній).
Словник української мови (СУМ-20)