цапиний
ЦАПИ́НИЙ, а, е. Прикм. до цап.
Увійшли несміливо якісь два столяри, старі німці в заялозених сюртуках і в таких старомодних узеньких штаненятах, що їх сухі тонкі ноги були схожі на цапині (Н.-Лев., III, 1956, 245);
Дослухуючись до звуків і шумів ночі, він пізнавав за дверима кроки домовика, що має цапині копита (Скл., Святослав, 1959, 17);
// Вигот. з шкури цапа.
Та тепер вже молоденький [козак] Коня не сідлає, А цапині постоли він На ноги взуває (Манж., Тв, 1955, 111);
// перен., розм. Такий, як у цапа.
Остапові згадавсь котигорошок.— Хіба я боюсь смерті? — чув він його цапиний голос.— Зроду-звіку… (Коцюб., І, 1955, 366);
Дід Прохор задоволено сміявся, по-молодецькому розправляв свої сиві кущуваті вуса, погладжував цапину борідку (Збан., Ліс. красуня, 1955, 18).
Словник української мови (СУМ-11)