цапиний
ЦАПИ́НИЙ, а, е.
Прикм. до цап¹.
Увійшли несміливо якісь два столяри, старі німці в заялозених сюртуках і в таких старомодних узеньких штаненятах, що їх сухі тонкі ноги були схожі на цапині (І. Нечуй-Левицький);
Дослухуючись до звуків і шумів ночі, він пізнавав за дверима кроки домовика, що має цапині копита (С. Скляренко);
// Вигот. із шкури цапа.
Та тепер вже молоденький [козак] Коня не сідлає, А цапині постоли він На ноги взуває (І. Манжура);
// перен., розм. Такий, як у цапа.
Остапові згадавсь котигорошок. – Хіба я боюсь смерті? – чув він його цапиний голос. – Зроду-звіку... (М. Коцюбинський);
Дід Прохор задоволено сміявся, по-молодецькому розправляв свої сиві кущуваті вуса, погладжував цапину борідку (Ю. Збанацький).
Словник української мови (СУМ-20)