цвіть
ЦВІТЬ, і, ж., поет. Те саме, що цвіт¹ 1.
Там, де були воронки, ями,— буяє зелень, квітне цвіть… (Тич., II, 1957, 208);
Сонце світить, луг дзвенить, Щось лепече річка, Пташка висне, всяка цвіть Розтуляє вічка (Бичко, Простота, 1963, 138);
Загорілася п’ятикутна Крізь багату весняну цвіть, Батьківщина наша могутня В ній засвічена для століть (Мал., Звенигора, 1959, 201).
Словник української мови (СУМ-11)