цвітучий
ЦВІТУ́ЧИЙ, а, е, розм. Укритий цвітом.
Панські оченята зразу забігали по цвітучому садочку різних квіток, що виглядали з-за чорнявих дівочих голів… (Мирний, І, 1949, 195);
Під нами бігли до моря цвітучі цитрини (Коцюб., II, 1955, 418);
Пахнуть порохом зірок цвітучі грона (Мал., Чотири літа, 1946, 92).
♦ Цвіту́че обли́ччя (лице́)— обличчя здорової вродливої жінки, дівчини.
Її лице, недавно ще свіже та цвітуче, протягла і зіссала тяжка недуга (Фр., І, 1955, 184).
Словник української мови (СУМ-11)