цингель
ЦИ́НГЕЛЬ, гля, ч., заст. Курок.
Се буде просто. Я вийду на поле, туди десь за парк, приставлю рушницю до серця й надушу ногою цингель… (Коцюб., II, 1955, 263);
— Не міг я стрілити, за цингля взять не міг… Рушницю вирвав він з тремтячих рук моїх І стрілив — та ще й як! (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 144).
Словник української мови (СУМ-11)