цнотливий
ЦНОТЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Доброчесний, сповнений чеснот.
— Коли б я не був вдячний пану за виховання, я б довів пану шаблею, що моя мати була і є цнотлива пані (Тулуб, Людолови, І, 1957, 50);
Сільська дівчина більш ніж яка ревно береже своє кохання від заздрісного ока, більш ніж яка цнотлива в своїх почуттях (Речм., Весн. грози, 1961, 318);
*Образно. На вулицях Москви спохвату розпродавалися букетики ніжних і цнотливих кримських пролісків (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 241);
// Сповнений чистоти, невинності.
Знайома Йосифова мелодія виходить над усе, та ось він і сам починає цнотливий танок (Ю. Янов., II, 1958, 21);
Тетяна викликала заздрість свіжістю й цнотливою незалежністю (Ле, Історія радості, 1947, 131);
// Який відбиває душевну чистоту (про вигляд, вираз обличчя, погляд і т. ін.).
Доки Шура перебувала на вогневій, жодне погане слово не зривалося ні в кого з уст. Не лише розмови, а навіть погляди бійців прибирали якогось цнотливого виразу (Гончар, III, 1959, 199).
2. Який не втратив невинності, непорочності.
Павло підійшов тихо й непомітно, наче підкрався, злегка торкнувши Оксану за плече. Так і кинулась, готова ляснути нахабу по руках, недоторканна й цнотлива (Кучер, Голод, 1961, 70);
— Галинка мусить бути зі мною. Нехай не буде моєю дружиною, нехай залишається цнотливою дівчиною, але тільки зі мною (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 34).
Словник української мови (СУМ-11)