цнотливий
ЦНОТЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Доброчесний, сповнений чеснот.
– Коли б я не був вдячний пану за виховання, я б довів пану шаблею, що моя мати була і є цнотлива пані (З. Тулуб);
Сільська дівчина більш ніж яка ревно береже своє кохання від заздрісного ока, більш ніж яка цнотлива в своїх почуттях (В. Речмедін);
* Образно. На вулицях Москви спохвату розпродавалися букетики ніжних і цнотливих кримських пролісків (Ю. Смолич);
Хлюпотить на обличчях слів Лоскотливий цнотливий легіт .. Тінуть вишні до берега снів Матіоли невидимий невід (М. Вінграновський);
Вже над лісом рудим Простилились лисицями дюни, А пісочок цнотливий І безтямно і проклято юний Вистилається, лащиться (І. Драч);
// Сповнений чистоти, невинності.
Знайома Йосифова мелодія виходить над усе, та ось він і сам починає цнотливий танок (Ю. Яновський);
Тетяна викликала заздрість свіжістю й цнотливою незалежністю (Іван Ле);
// Який відбиває душевну чистоту (про вигляд, вираз обличчя, погляд і т. ін.).
Доки Шура перебувала на вогневій, жодне погане слово не зривалося ні в кого з уст. Не лише розмови, а навіть погляди бійців прибирали якогось цнотливого виразу (О. Гончар).
2. Який не втратив невинності, непорочності, незайманості.
Павло підійшов тихо й непомітно, наче підкрався, злегка торкнувши Оксану за плече. Так і кинулась, готова ляснути нахабу по руках, недоторканна й цнотлива (В. Кучер);
– Галинка мусить бути зі мною. Нехай не буде моєю дружиною, нехай залишається цнотливою дівчиною, але тільки зі мною (В. Земляк).
Словник української мови (СУМ-20)