цоркати
ЦО́РКАТИ, аю, аєш, недок., діал. Цокати ( див. цокати¹).
Коли увійшла [Маруся], нарешті, в ліс і, цоркаючи зубами, загортаючися в перемоклу киптарину та ховаючи мокрі коси, шукала очима,— не знала, де дітися. Тут було не ліпше (Хотк., II, 1966, 220).
Словник української мови (СУМ-11)