цінити

ЦІНИ́ТИ, ціню́, ці́ниш, недок., перех. і без додатка.

1. Те саме, що цінува́ти 1.

І послав Давид по світі Той плужок возити І писати і писати, Як будуть цінити. І цінили того плуга І ціну писали: Скрізь від тисячі червоних Менше не давали (Рудан., Тв., 1959, 514).

2. перен. Судити про кого-, що-небудь, давати оцінку комусь, чомусь.

[Старий гість:] А що, дон Пабло? вже тепер нарешті покличе вас король до свого двору, —такого зятя тесть… [Д. Пабло:] Його величність не по зятях, а по заслузі цінить (Л. Укр., III, 1952, 349);

// Визнавати цінність, значення кого-, чого-небудь.

[Єлизавета:] Вшанувати так співця могилу Міг тільки той, хто сам складав пісні, І цим тепер дорожчий ти мені, Бо я ціню святу натхнення силу (Коч., П’єси, 1951, 62);

— Хіба ж я тебе мало люблю?..— палко урвала його Настя..— Я все бачу і ціню, але, крім кохання, треба знати життя (Тулуб, Людолови, І, 1957, 67);

Хоч він був зовсім непрактичний, бійці, з властивою, мабуть, тільки нашим людям добродушністю, цінили вже саме прагнення Ференца чесно трудитись, стати їм у пригоді (Гончар, III, 1959, 229);

// Визнаючи цінність чого-небудь, дорожити ним.

Ціни́ в жнива хвилину більше, ніж взимку годину (Укр.. присл.., 1955, 362);

Положивши голову на обидві руки і дивлячись кудись-то далеко-далеко, він замислився. Про що? Чи ціниш ти як слід теперішні свої щасливі хвилини? Так, ціню… (Хотк., І, 1966, 43);

// Ставити що-небудь високо.

Нікому ніколи не сказав [Данкевич] лихого слова; коли жінка часом завередувала, уступався з очей; цінив домашній спокій вище всього і дбав про хату (Мак., Вибр., 1954, 285);

Прия́зні їхньої невимушений знак Ціню я над усі тріумфи (Зеров, Вибр., 1960, 105);

М. Рильський високо цінив мовностилістичну майстерність творів літератури художнього реалізму, чистоту і ясність літературної мови (Нар. тв. та етн., 2, 1965, 38);

// Ставитися до кого-небудь з повагою, вважати вартим поваги.

Я його [Фрейліграта] високо ціню і тепер, і залічую його до найзначніших поетів, які настали в Німеччині після іюльської [липневої] революції (Л. Укр., IV, 1954, 134).

Значення в інших словниках

1. цінити — [ц'інитие] -н'у, ц'іниеш; нак. -ни, -н'іт'  Орфоепічний словник української мови
2. цінити — Цінувати, зіціновувати, зіцінувати, позіціновувати, націновувати, націнувати, понаціновувати, оціновувати, оцінувати, пооціновувати, переціновувати, перецінувати, попереціновувати, поціновувати, поцінувати  Словник чужослів Павло Штепа
3. цінити — ціни́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
4. цінити — ЦІНИ́ТИ, ціню́, ці́ниш, недок., кого, що і без прям. дод. 1. Те саме, що цінува́ти 1. І послав Давид по світі Той плужок возити І писати і писати, Як будуть цінити. І цінили того плуга І ціну писали: Скрізь від тисячі червоних Менше не давали (С.  Словник української мови у 20 томах
5. цінити — Книжку не цінять по обкладинках, а по змістові. Головне, як написана книжка, а не як вона виглядає. Тоді ціну йому знаєш, як його втеряєш. Говорить той, хто втратив когось близького або щось важливе. Ціни в жнива хвилину більше, ніж в зимі годину.  Приповідки або українсько-народня філософія
6. цінити — ціню, ціниш, недок., перех. і без додатка. 1》 Те саме, що цінувати 1). 2》 перен. Судити про кого-, що-небудь, давати оцінку комусь, чомусь. || Визнавати цінність, значення кого-, чого-небудь. || Визнаючи цінність чого-небудь, дорожити ним.  Великий тлумачний словник сучасної мови
7. цінити — (і) ціни́ нема́ (нема́є, не було́) кому, чому. Хто-небудь (або що-небудь) має дуже високу вартість за своїми якостями, властивостями, особливостями. Вся (Маруся) в золоті, в шовках. Там одна плахта ..  Фразеологічний словник української мови
8. цінити — ДОРОЖИ́ТИ ким, чим (надавати великого значення, боятися втратити), ЦІНУВА́ТИ кого, що, ЦІНИ́ТИ кого, що, ДОРОЖИ́ТИСЯ розм. Поки була в нього Єля, діти, було родинне вогнище — він дорожив своїм майном і домом (З.  Словник синонімів української мови
9. цінити — Ціни́ти, ціню́, ці́ниш, -нять  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
10. цінити — Цінити, -ню, -ниш гл. Цѣнить, оцѣнивать. Ном. № 8871.  Словник української мови Грінченка