цінити
ЦІНИ́ТИ, ціню́, ці́ниш, недок., кого, що і без прям. дод.
1. Те саме, що цінува́ти 1.
І послав Давид по світі Той плужок возити І писати і писати, Як будуть цінити. І цінили того плуга І ціну писали: Скрізь від тисячі червоних Менше не давали (С. Руданський).
2. перен. Судити про кого-, що-небудь, давати оцінку комусь, чомусь.
[Старий гість:] А що, дон Пабло? вже тепер нарешті покличе вас король до свого двору, – такого зятя тесть... [Д. Пабло:] Його величність не по зятях, а по заслузі цінить (Леся Українка);
// Визнавати цінність, значення кого-, чого-небудь.
[Єлизавета:] Вшанувати так співця могилу Міг тільки той, хто сам складав пісні, І цим тепер дорожчий ти мені, Бо я ціню святу натхнення силу (І. Кочерга);
– Хіба ж я тебе мало люблю?.. – палко урвала його Настя .. – Я все бачу і ціню, але, крім кохання, треба знати життя (З. Тулуб);
Хоч він був зовсім непрактичний, бійці, з властивою, мабуть, тільки нашим людям добродушністю, цінили вже саме прагнення Ференца чесно трудитись, стати їм у пригоді (О. Гончар);
// Визнаючи цінність чого-небудь, дорожити ним.
Ціни́ в жнива хвилину більше, ніж взимку годину (прислів'я);
Положивши голову на обидві руки і дивлячись кудись-то далеко-далеко, він замислився. Про що? Чи ціниш ти як слід теперішні свої щасливі хвилини? Так, ціню... (Г. Хоткевич);
// Ставити що-небудь високо.
Нікому ніколи не сказав [Данкевич] лихого слова; коли жінка часом завередувала, уступався з очей; цінив домашній спокій вище всього і дбав про хату (О. Маковей);
Прия́зні їхньої невимушений знак Ціню я над усі тріумфи (М. Зеров);
М. Рильський високо цінив мовностилістичну майстерність творів літератури художнього реалізму, чистоту і ясність літературної мови (з наук. літ.);
// Ставитися до кого-небудь з повагою, вважати вартим поваги.
Я його [Фрейліграта] високо ціню і тепер, і залічую його до найзначніших поетів, які настали в Німеччині після іюльської [липневої] революції (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)