чатуючий
ЧАТУ́ЮЧИЙ, а, е, рідко.
1. Дієпр. акт. теп. ч. до чатува́ти.
2. у знач. прикм. Який стежить, пильнує за ким-, чим-небудь.
Позаду за хвірткою заблищали чатуючі очі Шуріпи (Ряб., Золототисячник, 1948, 229);
*Образно. У якомусь хворобливому трансі Марія поставила бідон під дровами й повернулася назад, до вбитого ворога. Навколо все було таке ж тривожне, тихе, чатуюче, як і раніше (Ле, Клен. лист, 1960, 41).
Словник української мови (СУМ-11)