чаїний

ЧАЇ́НИЙ, а, е. Прикм. до ча́йка¹.

Чорноморські чую хвилі, Квиління золотих чаїних зграй (Мур., Повість.., 1948, 46);

Раптом весь чаїний гурт стріпнув крильми, шурхнув убік (Збан., Мор. чайка, 1959, 23);

// Належний чайці.

Блакитні шати, щуки сплеск, чаїний голос над водою (Ус., Шість, 1940, 35);

Так невже у цій хаті вона [Чайчиха] в пояс вклонялася батькам і людям, ждучи, сподіваючись від них на своє, хай невеличке, але не чаїне щастя (Стельмах, І, 1962, 34);

// перен. Пройнятий жалом і тугою.

Листів од сина чогось нема… В тривозі я, журба за ним глуха, чаїна у серці раною зія (Сос., II, 1958, 468);

Зайшов у двір солдат-каліка, І занімів його язик. Лиш сльози, матері, мов ріки, Та сестричок чаїний крик… (Гірник, Стартують.., 1963, 75).

Значення в інших словниках

1. чаїний — ЧАЇ́НИЙ, а, е. Прикм. до ча́йка¹. Чорноморські чую хвилі, Квиління золотих чаїних зграй (І. Муратов); Раптом весь чаїний гурт стріпнув крильми, шурхнув убік (Ю. Збанацький); // Належний чайці. Блакитні шати, щуки сплеск, чаїний голос над водою (П.  Словник української мови у 20 томах
2. чаїний — чаї́ний прикметник  Орфографічний словник української мови
3. чаїний — -а, -е. Прикм. до чайка I. || Належний чайці. || перен. Пройнятий жалем і тугою.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. чаїний — Чаї́ний, -на, -не (від ча́йка)  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. чаїний — Чаїний, -а, -е Принадлежащій пигалицѣ. Видрав яєць.... двадцятеро качиних, одно чаїне. Чуб. II. 36.  Словник української мови Грінченка