чаїний

ЧАЇ́НИЙ, а, е.

Прикм. до ча́йка¹.

Чорноморські чую хвилі, Квиління золотих чаїних зграй (І. Муратов);

Раптом весь чаїний гурт стріпнув крильми, шурхнув убік (Ю. Збанацький);

// Належний чайці.

Блакитні шати, щуки сплеск, чаїний голос над водою (П. Усенко);

* Образно. Так невже у цій хаті вона [Чайчиха] в пояс вклонялася батькам і людям, ждучи, сподіваючись від них на своє, хай невеличке, але не чаїне щастя (М. Стельмах);

// перен. Пройнятий жалем, тугою; який виражає тугу.

Листів од сина чогось нема... В тривозі я, журба за ним глуха, чаїна у серці раною зія (В. Сосюра);

Зайшов у двір солдат-каліка, І занімів його язик. Лиш сльози, матері, мов ріки, Та сестричок чаїний крик... (М. Гірник);

Замість чаїний жалібний крик, вжито чаїний жаль – це приклад метонімічного стягнення (з наук. літ.).

Значення в інших словниках

1. чаїний — чаї́ний прикметник  Орфографічний словник української мови
2. чаїний — -а, -е. Прикм. до чайка I. || Належний чайці. || перен. Пройнятий жалем і тугою.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. чаїний — Чаї́ний, -на, -не (від ча́йка)  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. чаїний — ЧАЇ́НИЙ, а, е. Прикм. до ча́йка¹. Чорноморські чую хвилі, Квиління золотих чаїних зграй (Мур., Повість.., 1948, 46); Раптом весь чаїний гурт стріпнув крильми, шурхнув убік (Збан., Мор. чайка, 1959, 23); // Належний чайці.  Словник української мови в 11 томах
5. чаїний — Чаїний, -а, -е Принадлежащій пигалицѣ. Видрав яєць.... двадцятеро качиних, одно чаїне. Чуб. II. 36.  Словник української мови Грінченка