чаїний

ЧАЇ́НИЙ, а, е.

Прикм. до ча́йка¹.

Чорноморські чую хвилі, Квиління золотих чаїних зграй (І. Муратов);

Раптом весь чаїний гурт стріпнув крильми, шурхнув убік (Ю. Збанацький);

// Належний чайці.

Блакитні шати, щуки сплеск, чаїний голос над водою (П. Усенко);

* Образно. Так невже у цій хаті вона [Чайчиха] в пояс вклонялася батькам і людям, ждучи, сподіваючись від них на своє, хай невеличке, але не чаїне щастя (М. Стельмах);

// перен. Пройнятий жалем, тугою; який виражає тугу.

Листів од сина чогось нема... В тривозі я, журба за ним глуха, чаїна у серці раною зія (В. Сосюра);

Зайшов у двір солдат-каліка, І занімів його язик. Лиш сльози, матері, мов ріки, Та сестричок чаїний крик... (М. Гірник);

Замість чаїний жалібний крик, вжито чаїний жаль – це приклад метонімічного стягнення (з наук. літ.).