чепурненько
ЧЕПУРНЕ́НЬКО. Присл. до чепурне́нький.
Чепурненько в хаті. Над ліжками шпалери рябіють, з сосни гілочки зеленіють,— закрашають стіни чорні, немазані (Тесл., З книги життя, 1949, 196);
У світлицю вступила стара бабуся, одягнена чепурненько в білу сорочку, в чорну спідницю з червоними квіточками і зав’язана чорною хусткою (Н.-Лев., І, 1956, 137);
Узяв [хлопець] з полиці книжку, чепурненько розправив її, розгорнув, зложив перед собою руки й став читати вголос (Вас., І, 1959, 94);
— А ти ж там дивись — чепурненько оріть (Головко, І, 1957, 210).
Словник української мови (СУМ-11)