чепуріння
ЧЕПУРІ́ННЯ, я, с. Дія за знач. чепури́ти, чепури́тися.
Дух охайності, чепуріння опанував її цілком — і вона товклась по цілих днях: двічі побілила хату знадвору і всередині, щодня підмазувала комин та підводила червоним глеєм припічок (Коцюб., II, 1955, 29);
"Хазяїн" щоночі ганяв Козакова по "язика".. Не до шику було, не до чепуріння (Гончар, III, 1959, 106).
Словник української мови (СУМ-11)