череп

ЧЕ́РЕП, а, ч. Скелет голови хребетних тварин і людини.

Я був [в склепі] серед трун ламаних, битих, розчинених. Хаос і безладдя. Черепи, кістки, цвіль одежі, шматованої часом — сотнями років (Ю. Янов., І, 1958, 88);

На розмитій греблі її налякав кінський череп (Стельмах, І, 1962, 541);

// Верхня частина голови, голова (перев. не вкрита волоссям).

На моєму ліжку сидів худорлявий, маслакуватий капітан з бритим черепом і писав (Перв., Дикий мед, 1963, 58);

Вітер без-боронно бавиться рештками сивої ковили на Гаркушинім черепі (Гончар, II, 1959, 216);

*Образно. Горіли заводські довжелезні цехи, взялося полум’ям кругле залізничне депо з проломленим черепом даху (Гончар, III, 1959, 424).

◊ Думки́ розрива́ють че́реп див. розрива́ти¹.

Значення в інших словниках

1. Череп — Че́реп прізвище * Жіночі прізвища цього типу як в однині, так і в множині не змінюються.  Орфографічний словник української мови
2. череп — Че́реп. Черепиця. Стережіть ся огня і асекуруйте ся в “Дністрі”! Щороку горять хлопскі міліона неасекуровані. Покривайте свої хати черепом (дахівками) (Б., 1905, рекл.) // порівн. пол. czerep — черепок, відламок.  Українська літературна мова на Буковині
3. череп — див. КІСТЯК  Словник синонімів Караванського
4. череп — Голощік, голощок  Словник синонімів Вусика
5. череп — [череип] -па, м. (на) -п'і, мн. чеиреипи, чеиреип'іў два череипие  Орфоепічний словник української мови
6. череп — ЧЕ́РЕП, а, ч. Скелет голови хребетних тварин і людини. Я був [в склепі] серед трун ламаних, битих, розчинених. Хаос і безладдя. Черепи, кістки, цвіль одежі, шматованої часом – сотнями років (Ю. Яновський); На розмитій греблі її налякав кінський череп (М.  Словник української мови у 20 томах
7. череп — А, ч., військ. Солдат, наступний в ієрархії після дідів.  Словник сучасного українського сленгу
8. череп — (-а) ч.; мол. Батько.  Словник жарґонної лексики української мови
9. череп — -а, ч. Скелет голови хребетних тварин і людини. || Верхня частина голови, голова (перев. не вкрита волоссям).  Великий тлумачний словник сучасної мови
10. череп — Кістковий скелет голови у хордових, який за допомогою суглобів пов'язується із хребетним стовпом; власне ч. складається з мозкового ч. (охоплює мозок та органи чуттів) та вісцерального ч. (скелет переднього відділу травної системи та дихального відділу).  Універсальний словник-енциклопедія
11. череп — Че́реп, -па; черепи́, -пі́в  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
12. череп — Череп, -па м. 1) Черепъ. Грин. І. 220. Вимовляю з голови, з черепа. ЕЗ. V. 105. До мізку череп розбиває. Котл. Ен. 2) Большой черепокъ. Харьк. у.  Словник української мови Грінченка