череп
ЧЕ́РЕП, а, ч.
Скелет голови хребетних тварин і людини.
Я був [в склепі] серед трун ламаних, битих, розчинених. Хаос і безладдя. Черепи, кістки, цвіль одежі, шматованої часом – сотнями років (Ю. Яновський);
На розмитій греблі її налякав кінський череп (М. Стельмах);
Кістки основи черепа пронизані дрібними отворами. Через них проходять черепномозкові нерви й кровоносні судини (з навч. літ.);
// Верхня частина голови, голова (перев. не вкрита волоссям).
На моєму ліжку сидів худорлявий, маслакуватий капітан з бритим черепом і писав (Л. Первомайський);
Вітер безборонно бавиться рештками сивої ковили на Гаркушинім черепі (О. Гончар);
Секретар уважно дивився на Івана: ясний погляд синіх очей, лисий череп, рідко вкритий білявими волосками – залишками колись буйної чуприни, шрам повзе з пазухи до підборіддя (Р. Іваничук);
* Образно. Горіли заводські довжелезні цехи, взялося полум'ям кругле залізничне депо з проломленим черепом даху (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)