чертог
ЧЕРТО́Г, у, ч., заст., поет. Розкішна, велична будівля, палац; палата (в палаці, замку).
Горять Чертоги пурпуром і златом (Шевч., II, 1963, 283);
І сонце, що бились за нього так довго народи у тьмі, освітлить блакитні чертоги, що ми їх збудуєм самі для наших синів і онуків (Сос., II, 1958, 483);
Які шляхи, які дороги, І скільки крові й сліз кипить,— Та царські упадуть чертоги, І правда кривду спопелить, Коли навчиться люд убогий Громадою обух сталить! (Рильський, III, 1961, 33);
*Образно. Яке щастя усвідомлювати, що нашому поколінню призначено йти в авангарді боротьби за комунізм і першим увійти в його чертоги! (Тич., III, 1957, 294).
Словник української мови (СУМ-11)