чертог
ЧЕРТО́Г, а, ч., заст., поет.
Розкішна, велична будівля, палац; палата (в палаці, замку).
Горять Чертоги пурпуром і златом (Т. Шевченко);
І забирали все своє добро убоге, І до степів арабських прямували, І, проклинаючи золочені чертоги, Собі хати в пустині будували (П. Куліш);
* Образно. Сіючи сльози слів моїх на грядущі шляхи У тобою зготовлені непорочні чертооги Хай же підоспію якраз як жнива, Хай же я з радістю вернусь, очищений від гріхів (І. Драч);
// перен. Про чиїсь володіння.
Милостивий Господь відпустив йому гріхи і поставив диявола на чолі праведників. Безбожники, воюючи проти них, забралися на небо і підступили до чертогів самого господа (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)