четверо
ЧЕ́ТВЕРО, чотирьо́х, числ., збірн. Чотири (уживається з іменниками чоловічого і середнього роду, що означають назви істот і предметів, з іменниками, що вживаються в множині й можуть мати одиничне значення, а також з особовими займенниками в множині).
Він однією рукою четверо коней, запряжених у ридван, на задні ноги осаджує (Мирний, IV, 1955, 336);
У тому селі жив один чоловік та мав четверо дітей (Коцюб., І, 1955, 52);
Чотири пароконки з дзвониками на дугах, з рушниками на оглоблях, четверо саней, переповнених весільчанами, шукали виходу, летячи прямо повз кулемет на площу (Довж., І, 1958, 153);
На чудній тачанці сиділо четверо. Попереду — бородань та безвусий, біля кулемета — довговусий дядько й молодий тендітний червоноармієць (Ю. Янов., II, 1958, 240).
По че́тверо, у знач. присл.— по чотири особи.
Марширували по двоє, по четверо, по вісім чоловік у шерензі (Тулуб., В степу.., 1964, 107).
Словник української мови (СУМ-11)