чимало
ЧИМА́ЛО, присл.
1. Немало, досить багато (перев. про кількість чого-небудь).
Набралася молодиця Глечиків чимало Та з хутора тихесенько Й почимчикувала (Щог., Поезії, 1958, 482);
Мовчки вони пройшли ще чимало (Мирний, III, 1954, 46);
Довго служив Микола в забродській ватазі і заробив чимало грошей (Н.-Лев.,II, 1956, 251);
На розі від майдану, де церква, біля школи людей уже зібралося чимало (Головко, II, 1957, 53).
◊ Ковтну́ти чима́ло ли́ха (го́ря і т. ін.) див. ковтну́ти;
Перепсува́ти чима́ло не́рвів див. перепсува́ти;
Чима́ло води́ збі́гло див. збіга́ти;
Чима́ло води́ утекло́ (утече́) див. вода́.
2. У значній мірі, дуже.
Василь сам про себе лаяв одежу, що на його вже не приходилася та чимало і зносилася (Мирний, IV, 1955, 117);
[Кай Летіцій:] Здається, він ображений чимало, що не діждавсь тебе (Л. Укр., II, 1951, 360).
3. Багато часу, надто довго.
[Аецій Панса:] А тебе за се хвалить не можу,— ти повинен ще послужити Римові чимало (Л. Укр., II, 1951, 358);
На узловій станції наш поїзд мав чимало стояти, і ми, вийшовши з вагона, розбились якось між людьми (Вас., II, 1959, 270);
Ант прожив чимало на світі, мав братів — Тудора, Жадана, Тельця й Прися (Скл., Святослав, 1959, 12).
Словник української мови (СУМ-11)