чир
ЧИР¹, у, ч., діал. Трут, губка.
В лісі пастух, З бука чиру надерши, У воді мочить, сушить, потім Б’є й толочить найперше, Поки губка та зм’якне, як пух, І візьметься в ній сила, З-під удару підхопивши вмить Яру іскру з кресила [кресала] (Фр., XII, 1953, 502).
ЧИР², у, ч.,діал. Страва з кукурудзяної або вівсяної муки, вид саламати.
На вечерю посьорбав рідкого чиру з молоком, і на хвилю стало йому ніби легше (Фр., І, 1955, 176);
Мати купила кукурудзяної муки й зварила чиру (Казки Буковини, 1968, 45).
Словник української мови (СУМ-11)