чир
ЧИР¹, у, ч., діал.
Трут, губка.
В лісі пастух, З бука чиру надерши, У воді мочить, сушить, потім Б'є й толочить найперше, Поки губка та зм'якне, як пух, І візьметься в ній сила, З-під удару підхопивши вмить Яру іскру з кресила [кресала] (І. Франко);
* У порівн. –Підпалюй сходи! – відповів на те московський підстаршина. На долині дзвіниці стояли останки старого іконостаса, трухле грушкове й липове дерево, сточене хробаками, сухе, як чир (Б. Лепкий).
ЧИР², у, ч.,діал.
Страва з кукурудзяного або вівсяного борошна, зварена на воді.
На вечерю посьорбав рідкого чиру з молоком, і на хвилю стало йому ніби легше (І. Франко);
Мати купила кукурудзяної муки й зварила чиру (з казки);
Традіційна їжа пастухів гірських пасовищ Бойківщини – чир (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)