чипіти
ЧИПІ́ТИ, плю́, пи́ш; мн. чипля́ть; недок.,діал.
Чапіти.
– А якби мене доконечне було треба, то через двері заклич. Лиш якби я не виходила, то ти не чипи під дверима та й не зазирай, але берися сама до роботи... (Л. Мартович);
– Та я ж би була, вуйночко, цілими днями й ночами чипіла на морозах і берегла любка від нелюдів (П. Козланюк);
Як би ще заговорив чемно та ґречно, то, може, швидше б оті з лісів повиходили і не чипів би отутечки коло своєї цукавки на колесах (Р. Іваничук);
Просто перед ним за кілька кроків чипів вартовий татарин (Ю. Мушкетик).
Словник української мови (СУМ-20)