човен
ЧО́ВЕН, човна́, ч.
1. Невелике, перев. веслове судно.
Вітер з гаєм розмовляє, Шепче з осокою, Пливе човен по Дунаю, Один за водою (Шевч., І, 1963, 144);
Човна одв’язано, лунає стук весла (Рильський, II, 1946, 141);
Прозорого червневого ранку чудовий вітрильний човен прийшов у порт Слобідки (Донч., Вибр., 1948, 174);
*Образно. Конає світ старий, де осінь жовтозора на золотих човнах до заходу пливе (Сос., І, 1957, 55);
*У порівн. І блідний місяць на ту пору Із хмари де-де виглядав, Неначе човен в синім морі, То виринав, то потопав (Шевч., І, 1963, 3).
Мото́рний чо́вен — невелике судно, що рухається за допомогою двигуна.
Рокотить десь далеко моторний човен, перевозячи людей на пляж (Ю. Янов., II, 1958, 49).
2. Назва деяких видів невеликих військових суден.
— Цієї ночі,— пояснював він бійцям,— з лиману у води Дніпра несподівано прорвались панцирні човни противника (Гончар, II, 1959, 105);
В океані пливе підводний човен (Довж., І, 1958, 119).
Каноне́рський чо́вен див. каноне́рський;
Літа́ючий чо́вен, ав.— гідролітак, корпус якого має форму човна.
Словник української мови (СУМ-11)