чорнобривчик
ЧОРНОБРИ́ВЧИК¹, а, ч. Пестл. до чорнобри́вець¹.
— Дурненький,— втручалася Галя,— то ж усе ласкаві слова…— І набагато тобі ще їх вистачить? — На все життя, чорнобривчику мій … (Гончар, Тронка, 1963, 297).
ЧОРНОБРИ́ВЧИК², а, ч. Пестл. до чорнобри́вець².
Посередині на грядочці розрослись чорнобривчики, конвалія, а кручені паничі оплутались кругом хреста (Стор., І, 1957, 171);
Хоч і стара хата і покрівля вже почорніла, та як зацвітуть Катрусині чорнобривчики та маки — веселіше стане на серці (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 8).
Словник української мови (СУМ-11)