чужо

ЧУ́ЖО. Присл. до чужи́й 2, 3.

Мені тут у п. Ольги дуже добре і не чужо, і дуже спокійно (Л. Укр., V, 1956, 342);

Було зимно і чужо, коли я постукав у твоє лісове вікно (Гончар, Нов., 1954, 3).

Значення в інших словниках

1. чужо — ЧУ́ЖО, присл. 1. Присл. до чужи́й 2, 3. Брат Огнян пристояв, хотів підійти до сестри й торкнутися рукою її гладенько зачесаного чорного волосся, та Гримільда так чужо дивилася на нього, що він не здобувсь на силі (І.  Словник української мови у 20 томах
2. чужо — чу́жо прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
3. чужо — Присл. до чужий 2), 3).  Великий тлумачний словник сучасної мови