чунник
ЧУ́ННИК, а, ч., заст. Ремісник, який виготовляв чуні.
При спуску в шахту [у XIX ст.] на ноги взувалися чуні.. їх виплітали з конопляних мотузків спеціальні майстри — чунники (Нариси з іст. укр.. мист., 1969, 58).
Словник української мови (СУМ-11)