чутий

ЧУ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до чу́ти 1, 3.

Його простий, ясний розум складав усе бачене й чуте, зерно до зерна, в скарбницю пам’яті, як матеріали для думки (Фр., VI, 1951, 36);

Враз подано команду, ледве чуту: — Сідайте!.. ну, щасти!..— і попливли [плоти] через Славуту (Тич., II, 1957, 181);

За роботою точилися розмови про полювання. Розповідали різні мисливські пригоди, пережиті в минулому або чуті від батьків, дідів та односельців (Тулуб, В степу.., 1964, 214);

Тихо працював мотор, і звук його сповнював душу якоюсь давно не чутою радістю (Перв., Опов., 1970, 25);

// у знач. ім. чу́те, того, с. Те, що хто-небудь чув.

Удова слуха, часочком сама що-небудь промовить про бачене, про чуте (Вовчок, І, 1955, 314).

Значення в інших словниках

1. чутий — ЧУ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. до чу́ти 1, 3. За роботою точилися розмови про полювання. Розповідали різні мисливські пригоди, пережиті в минулому або чуті від батьків, дідів та односельців (З.  Словник української мови у 20 томах
2. чутий — чу́тий дієприкметник  Орфографічний словник української мови
3. чутий — -а, -е. Дієприкм. пас. мин. ч. до чути 1), 3). || у знач. ім. чуте, -того, с. Те, що хто-небудь чув.  Великий тлумачний словник сучасної мови