чутий
ЧУ́ТИЙ, а, е.
Дієпр. пас. до чу́ти 1, 3.
За роботою точилися розмови про полювання. Розповідали різні мисливські пригоди, пережиті в минулому або чуті від батьків, дідів та односельців (З. Тулуб);
Тихо працював мотор, і звук його сповнював душу якоюсь давно не чутою радістю (Л. Первомайський);
Враз подано команду, ледве чуту: – Сідайте!.. ну, щасти!.. – і попливли [плоти] через Славуту (П. Тичина);
// у знач. ім. чу́те, того, с. Те, що хто-небудь чув.
Удова слуха, часочком сама що-небудь промовить про бачене, про чуте (Марко Вовчок);
Його простий, ясний розум складав усе бачене й чуте, зерно до зерна, в скарбницю пам'яті, як матеріали для думки (І. Франко);
Його [П.Г. Тичини] неологізми свідчать насамперед про те, що поетові – при всьому багатстві його лексикону – все ж бракувало звичайних слів для вираження баченого й чутого (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)