чутий

ЧУ́ТИЙ, а, е.

Дієпр. пас. до чу́ти 1, 3.

За роботою точилися розмови про полювання. Розповідали різні мисливські пригоди, пережиті в минулому або чуті від батьків, дідів та односельців (З. Тулуб);

Тихо працював мотор, і звук його сповнював душу якоюсь давно не чутою радістю (Л. Первомайський);

Враз подано команду, ледве чуту: – Сідайте!.. ну, щасти!.. – і попливли [плоти] через Славуту (П. Тичина);

// у знач. ім. чу́те, того, с. Те, що хто-небудь чув.

Удова слуха, часочком сама що-небудь промовить про бачене, про чуте (Марко Вовчок);

Його простий, ясний розум складав усе бачене й чуте, зерно до зерна, в скарбницю пам'яті, як матеріали для думки (І. Франко);

Його [П.Г. Тичини] неологізми свідчать насамперед про те, що поетові – при всьому багатстві його лексикону – все ж бракувало звичайних слів для вираження баченого й чутого (з наук. літ.).