чути

ЧУ́ТИ, чу́ю, чу́єш, недок.

1. кого, що. Сприймати за допомогою органів слуху які-небудь звуки.

Серед тиші ночі чути було дуже виразно, як горілка стиха булькотіла з барильця, вливаючись у пляшку і шелестячи по боках скла (І. Нечуй-Левицький);

– Засни, засни, мій синочку, Малая дитина! – чує він, наче крізь сон, чийсь любий голос (Панас Мирний);

Він знов бачив Марічку, її миле обличчя, її просту і щиру ласкавість, чув її голос, її співанки... (М. Коцюбинський);

Черниш, повторюючи команди на вогневій, кричав щосили, але обслуги, хоч були поряд, ледве чули його за суцільним гуркотом (О. Гончар);

На голоси з суміжної кімнати з дитиною на руках вийшла Докія Петрівна, – чула, знати, розмову (А. Головко);

Тимко, приглядаючись, ступив до незнайомого. – Джмелик?! Звідки ти? – Закрий двері, щоб домашні не чули (Григорій Тютюнник);

Тиша. Навіть чути, як жолудь, токуючи по гілках, падає на кореневища, коником одскакує од трави і зручніше припадає до землі (М. Стельмах);

// у знач. вставн. сл. Чується.

Дитина, чую, аж із шкури вибивається, кричить... (Панас Мирний);

На селі не співали дівчата, чути, реготались: у морозному повітрі аж сюди лунко їх голоси (А. Головко).

2. Мати слух.

Бачить – не бачить, Чути – не чує, Мовчки говорить, Дуже мудрує (Л. Глібов);

Дорош справді зрозумів, що він не тільки чує, а й говорить (Григорій Тютюнник);

Враз – повен невтоленної жаги – Він [Бетховен] стрепенувсь, орел, ще не добитий. Він чув, він чув! (М. Рильський).

3. від кого, що. Мати які-небудь дані, відомості про кого-, що-небудь, знати про кого-небудь із розмов, чуток і т. ін.

Чути було, що там збирається ярмарок (Г. Квітка-Основ'яненко);

Про те, що діялось на Украйні 1768 року, розказую так, як чув од старих людей (Т. Шевченко);

Я ще перед постом чула, що наймичка від неї відійшла (Панас Мирний);

Думка її уперто працювала в одному напрямку: вона пригадувала все, що чула в дитячих літах про відьом (М. Коцюбинський);

* Образно. Як вечір рожевий на землю злетить, Я вийду самотній у гай. .. Шептатимуть казку чудову листки, Ту казку, що чули від хмар (М. Рильський).

4. кого, що, також із спол. як, що і т. ін. Те саме, що відчува́ти 1–3.

Вона чула, як у грудях забилось серце, як її руки й ноги неначе охололи (І. Нечуй-Левицький);

Чує лицар серед бою, що смертельна рана в грудях, стиснув панцира міцніше, аби кров затамувати (Леся Українка);

Я муку чую... (М. Старицький);

В голову прилила кров і чути, як дзвеніла в жилах, у голові (А. Головко);

Вона, вишиваючи, милувалася узором, колола до крові пучки, та не чула болю (Григорій Тютюнник);

Чую в тих мелодіях гаряче кохання людського серця, щастя, любові... (І. Нечуй-Левицький);

Так освоївся з Римом та й взагалі з Італією, що чую себе зовсім вільно, розмовляю, розпитую і не блуджу (М. Коцюбинський);

Любо їй було чути себе загальною пестійкою (Г. Хоткевич);

Дівчина чує на собі довгий погляд парубка, мимоволі червоніє, щулиться (М. Стельмах);

// Відчувати на дотик що-небудь.

Соломія з тихим смутком дивилась на Остапа й чула, як по її виду котилась сльоза за сльозою (М. Коцюбинський);

Я й досі чую рідних рук ласкавий дотик (В. Сосюра);

// Триматися, дотримуватися чого-небудь під час руху.

Доки йшли [втікачі] цим лісом, стежку чули під ногами, а вийшовши на відкрите місце, загубили її (В. Гжицький);

// Знаходити в собі, виявляти, мати що-небудь.

[Хвора:] Сумний був час; товариші мої Пішли у військо, кликали й мене. Та я в собі тоді не чула сили (Леся Українка);

// розм. Передчувати, відчувати, здогадуватися (звичайно про щось неприємне).

Чую, чую, мої діти, що мені не животіти (Номис);

Мар'ян не встиг увернутися від удару. Чуючи свою смерть, він охопив руками голову, пригнувся (М. Стельмах);

Велика, досі незнана відповідальність – чув – лягає йому на плечі нещадним тягарем. Його аж гнув той тягар (О. Гончар);

* Образно. Чорні гори залляли долини, як велетенська отара. Вони вікують у такій тиші, що чують навіть дихання худоби (М. Коцюбинський);

Про що зітха вітер? Що чують тумани, Коли гай зелений цілують-милують? (П. Тичина).

5. Виявляти, розпізнавати, знаходити кого-, що-небудь за допомогою органів нюху.

Спершу оступав гай шлях, і їдучи вони чули пахощі гаєвих [гайових] квіток, потім гай наче разом знявсь і по обох боках висить голе каміння (Марко Вовчок);

Коні насторожено стригли вухами, чули вовків (З. Тулуб);

Десь іздалеку замукала корова. “Худоба кров чує” (М. Стельмах);

Пташина “чує людський дух” (Григорій Тютюнник);

Аж прискорив ходу Давид. Недалеко вже. Навіть уже чути бруньковий дух од верб понад ставом (А. Головко);

// Передчувати близькість чого-небудь.

Не хочеться й воликам додому, Бо чують доріженьку до Дону (Я. Щоголів);

Конята весело форкають, дядько Баран заспівує свою безконечну пісню – всі вони чують веселу, бажану домівку... (Ю. Збанацький);

// чим від кого – чого. Про запах, присмак і т. ін. від кого-, чого-небудь.

Не забивай баки: чого від тебе димом чути? – Дим ви принесли в мою хату, – сміливо відказав Левко (М. Стельмах).

6. у знач. присл. Чутно, видно.

А де ж дитина? Побі[г]ло десь. Шукає сина Та плаче мати. І не чуть, Де ділося (Т. Шевченко);

[Марія:] Здрастуйте, мамо... А Павло? Не чути Павла? Не повернувся Павло? [Ганна:] Вдома (О. Довженко);

Уляна тривожно позирала у вікно. Йоньки не чути і не видно (Григорій Тютюнник).

7. у формі 2 ос. теп. ч. чу́єш, чу́єте і рідко мин. ч. чув. Уживається для підкреслення сказаного, звернення уваги на кого-, що-небудь.

– Прощай же! швидше убирайся. Обіцянки не забувайся. Бо послі [після], чуєш, нічичирк! (І. Котляревський);

– Ну, годі плакати, Сашо, чуєш? Поплакала й досить... (О. Довженко);

Нам треба миру – чуєте, неситі? – Усім, хто сіє, хто будує, – всім! (М. Рильський).

Відчува́ти (чу́ти) / відчу́ти [за собо́ю] прови́ну див. відчува́ти;

(1) Ща́стя чу́ти (ба́чити) – здатність, спроможність сприймати що-небудь органами чуття.

– Чуєш? – хоче сказати [Роман], що вона повернула йому слух, щастя чути пісню, голоси людей, шум вітру і шепіт дерев (М. Стельмах).

◇ Відчува́ти (чу́ти) / відчу́ти (почу́ти) ню́хом (но́сом) див. відчува́ти;

Відчува́ти (чу́ти) плече́ (лі́коть) див. відчува́ти;

(2) Душі́ [в собі́] не чу́ти:

а) (в кому, за ким) дуже любити, жаліти кого-небудь, бути ним дуже захопленим.

Товариші душі в ньому не чули (Панас Мирний);

Дай, Боже, аби той наймолодший і всі вчились так, як той найстарший, Андрусь, що мама за ним душі в собі не чує (О. Маковей);

У тридцятому .. подався [Трублаїні] на Землю Франца-Йосифа, а за два роки поїхав з учнями на Нову Землю. Діти за ним душі не чули (Р. Іваничук);

б) дуже сильно, самовіддано.

[Качинська:] Ясновельможний пане! Мій покійний муж, Царство йому Небесне, любив мене, я його кохала, душі в собі не чула і плакала три дні, як він помер... (І. Карпенко-Карий);

– Павло любить Катрю, душі в ній не чує (В. Кучер);

І ду́ху нема́ (нема́є, не було́, не чу́ти і т. ін.) див. нема́;

[І] сло́ва не почу́єш (не почу́єте, не чу́ють і т. ін.) див. почува́ти;

(3) Не чу́ти (не відчува́ти) землі́ під собо́ю (під нога́ми):

а) бути у надзвичайно піднесеному стані.

Ходить мій братик на танець, ходжу і я, та гуляємо, як ті соколи межи соколами, землі під собою не чуємо (Ю. Федькович);

– Як він живе з Соломією? – Душа в душу. Соломія тепер землі не чує під собою (М. Стельмах);

Михасеву статтю прочитав редактор і сказав – молодець! Від похвали він не чув під ногами землі! (С. Чорнобривець);

б) (з дієсл. руху. Уживається для підкреслення швидкого, енергійного бігу або ходи; дуже, надзвичайно швидко).

Не чуючи під собою землі, хутко-хутко пішла, потім побігла на сільський майдан (О. Довженко);

Ілько ступав за батьком, не відчуваючи під собою землі (П. Панч);

Він [Архип] біг день, біг ніч, не чуючи землі під ногами! Аж поки сили не вичерпались. А потім впав ниць на плаю... (з легенди);

в) переживати сильний страх.

А годі .. начальник розпорядився кинути мене в погріб, щоб розстріляти вночі. А під тим домом був погріб. Він й тепер є. Буває, інший раз як проходжу повз нього та як згадаю, то й землі під собою не чую (Нар. опов.);

(4) Не чу́ти (не відчува́ти) ніг [під собо́ю]:

а) (з дієсл. руху) уживається для підкреслення швидкого, енергійного бігу або ходи; дуже, надзвичайно швидко.

Назад вертались неохочі, всі бігли, аж не чули ніг (І. Котляревський);

Данило пішов не чуючи ніг, в очах зосталася довга біла Шведова шабля і двір, повний квітів (Ю. Яновський);

Відпустив Степку. Побігла не чуючи під собою ніг (Ю. Бедзик);

б) відчувати сильну втому від надмірного, швидкого бігання, ходіння і т. ін.

Так намориться Терень, що не чує під собою ніг (А. Шиян);

– Вже ось ніг не чую, так бігав по всіх артілях і майстернях (В. Кучер);

Штукаренко йшов, але ніг під собою не відчував (С. Голованівський);

Аж не чу́ти підошо́в.

Швиденько поспішала [Сивілла], Еней не чув аж підошов, Хватаючися за ягою (І. Котляревський);

в) бути надзвичайно енергійним, піднесеним.

А Палажка, там хвастуха така, не чує вже ніг під собою (А. Тесленко);

Миня теж носив книги, не чуючи під собою ніг від гордості (В. Канівець);

(5) Не чу́ти себе́:

а) бути у надзвичайно піднесеному стані.

– Так, Галочко, так, – сказав Семен Іванович, не чуючи себе з радості (Г. Квітка-Основ'яненко);

б) бути схвильованим, стурбованим.

Ілонка стояла, не чуючи себе, приголомшена незвичайним виглядом сержанта (О. Гончар);

(6) Не чу́ти се́рденька від кого, рідко – дуже кохати кого небудь.

Я від него [нього], молодого, серденька не чую, Та зійтися з ним не можу Через неньку злую (С. Руданський);

(7) Не чу́ти се́рде́нька від кого, рідко – дуже кохати когось.

Я від него [нього], молодого, Серденька не чую, Та зійтися з ним не можу Через неньку злую (С. Руданський);

(8) Не чу́ти (не відчува́ти) ні рук ні ніг ([і] рук і ніг) – бути надзвичайно втомленим.

Ще й сонце не сіло, коли ми свою смугу перейшли. Впали на стерню, рук і ніг не чуємо... Куди ж там: такий шмат утяли! (І. Муратов);

Петрусь співав їй, розповідав цікаві казки, підманював, що ліс близько, а сам теж не чув ні рук ні ніг (Ю. Яновський);

– Жінки старалися. Працювали на совість. Хоча під кінець зміни не чули ні рук ні ніг (В. Вільний);

// уживається для підкреслення сильної втоми; дуже, надзвичайно.

З шляху ми повернули надвечір, чомусь значно раніш, ніж завжди. Були такі стомлені, що вже не відчували ні рук, ні ніг (В. Козаченко);

Ні ру́чок, ні пу́чок не чу́ти.

Бувало, так за день навихається біля великої роботи, що ні ручок, ні пучок не чує (М. Стельмах);

(9) Нутро́м (се́рцем, душе́ю, рідко ду́хом) чу́ти (відчува́ти) / відчу́ти що – підсвідомо, інтуїтивно передбачати що-небудь, здогадуватися про щось.

На душі важко, на серці сумно – аж мов нудно... Так буває тоді, як серцем чуєш якесь лихо (Панас Мирний);

[Лицар:] Шкода! Або не сокіл я, або спалила мені неволя крила, тільки чую, душею чую – їм не відрости (Леся Українка);

Душею відчував [Богдан], що йому зичать добра оці терново-чорні проникливі очі (О. Гончар);

– Чи чув ти що-небудь про зазивні листи від мене? Не чув, бо і не було їх. А проте все валом ішло до мене, бо духом чуло, що я знаю те, що треба зробити (М. Грушевський);

(10) Ню́хом (но́сом) чу́ти / почу́ти що – підсвідомо здогадуватися про щось, передбачати що-небудь.

Абдулаєв, Митяй і Тимко повзуть далі. Абдулаєв нюхом чує, що в хаті хтось є (Григорій Тютюнник);

Старий мисливець почув нюхом, що тут допіру пролізла гадюка (О. Копиленко);

– Я носом чую її підступи та підкопування під нас, – говорила писарша (І. Нечуй-Левицький);

Підлість чую носом (Р. Іваничук);

(11) Рук не чу́ти за чим, від чого і без дод. – дуже втомлюватися, перенапружуватися від надмірної роботи (перев. руками).

Рук не чула, несучи дитину, ноги дуже боліли від ходьби (Г. Квітка-Основ'яненко);

– А поки довезе усе куповане, то й рук не чує за тими клунками й корзинами (В. Кучер);

Помахаєш лопатою – до кінця зміни рук не чуєш (з газ.);

Се́рде́нько чу́є (чу́ло) див. се́рденько;

Се́рце (се́рденько) чу́є (чу́ло) див. се́рце;

Хто таке́ чув, щоб див. хто¹;

(12) Чу́ти (відчува́ти) / відчу́ти кри́ла за плечи́ма – бути сповненим натхнення, душевного піднесення, сили і т. ін.

Орлині крила чуєш за плечима, Самі ж кайданами прикуті до землі (Леся Українка);

Чуть (ледь, чим, як, рідше ско́ро і т. ін.) світ див. світ¹;

(13) Що чу́ти (чу́тно)? – що відомо, які є новини?

Що у Вас чути? Ми сливе нічого не відаємо про закордонні справи, бо можемо знати хіба з листів (М. Коцюбинський).