чутися

ЧУ́ТИСЯ, чу́ється, недок.

1. Сприйматися на слух, бути чутним.

Валка доходила до самого низу. Нестямний крик, реви все більше і більше чулися (Панас Мирний);

Те, що в дитячих літах чується.., потім якось забувається, наче туманом сповивається, того-то я багацько з Івасевих казок позабувавсь (Грицько Григоренко);

Десь здалека ледве чувся гомін, собаче гавкання (Олесь Досвітній);

Дружно курились димарі хат, рипіли журавлі біля криниць, ревла худоба по дворах, і в морозному повітрі лунко чулися людські голоси (А. Головко);

– Бували і в інших землях, – чувся голос Тараса, – товариші, але таких, як у руській землі, не було таких товаришів! Ні! (О. Довженко);

// Вчуватися, звучати ніби наяву.

Чується мені пісня Байрона, що покинув свій рідний, але ворожий, розпусний край і пішов блукать по світі, шукать спочину для свого розбитого серця (І. Нечуй-Левицький);

// безос.

Серед великої тиші чулось тільки, як шелестіли листочки (М. Коцюбинський);

З туману виринали нові й нові хвилі, й чулося, що за ними йде ще неймовірна кількість інших (Ю. Яновський);

Найгірше Олені приходилося зимою, коли майже кожен день чулося від дочки: – Мамо, в мене горло болить (Григорій Тютюнник).

2. Те саме, що відчува́тися.

Відділились від колони, поїхали мовчки поруч. Пилюка чулася в нічному повітрі, скрипіла на зубах (О. Гончар);

Уже наближалось світання зі сходу, Вже чулося сонце за схилами гір (Л. Первомайський);

Видимо, любили сього Андрія. Щось тепле чулося в усіх тих словах (Г. Хоткевич);

Брати сідають прямо на тік, під їхніми руками чуються вибиті сліди ціпів і вогка прохолода (М. Стельмах);

Земля розмерзається, і талий винний дух полів, розбавлений солонуватою вільгістю недалекого моря, уже виразно чується в повітрі (О. Гончар);

// Бути помітним, виявлятися, спостерігатися.

Осміхалась [Маланці] доля. Не тільки власна, але й Гафійчина. В ногах чулась міць, в руках сила (М. Коцюбинський);

Коли гармонія замовкала, вечірню тишу сколихували пісні, що їх заводили дівчата; в тонкому голосі, що злітав найвище, чулася туга, яка краяла серце (С. Чорнобривець);

В її відносинах до старшого брата і сестри чується глухий антагонізм (Леся Українка).

3. діал. Почувати себе як-небудь, якимсь.

– А що, Устино, чи ти чуєшся, що вже ти вільна душа? (Марко Вовчок);

Вона худла і блідла, чуючись трохи ослабленою від посту при важкій праці у школі (М. Коцюбинський);

Чому нараз я чуюся безсилий І падаю, мов той Ікар безкрилий? (М. Вороний);

Вона ще чулася кволою, але не могла перемогти невидимої сили, що поривала її в госпіталь (А. Трипільський);

// Вважати, уявляти себе кимось.

Чувся [панотець] переможцем, бо переміг свого наймита хоч раз. Тепер мав його за що сварити (Л. Мартович).