чутися

ЧУ́ТИСЯ, чу́ється, недок.

1. Сприйматися на слух, бути чутним.

Валка доходила до самого низу. Нестямний крик, реви все більше і більше чулися (Мирний, І, 1954, 260);

Те, що в дитячих літах чується.., потім якось забувається, наче туманом сповивається, того-то я багацько з Івасевих казок позабувавсь (Григ., Вибр., 1959, 445);

Десь здалека ледве чувся гомін, собаче гавкання (Досв., Вибр., 1959, 65);

Дружно курились димарі хат, рипіли журавлі біля криниць, ревла худоба по дворах, і в морозному повітрі лунко чулися людські голоси (Головко, II, 1957, 182);

— Бували і в інших землях,— чувся голос Тараса,— товариші, але таких, як у руській землі, не було таких товаришів! Ні! (Довж., І, 1958, 259);

// Вчуватися, звучати ніби наяву.

Чується мені пісня Байрона, що покинув свій рідний, але ворожий, розпусний край і пішов блукать по світі, шукать спочину для свого розбитого серця (Н.-Лев., III, 1956, 305);

// безос.

Серед великої тиші чулось тільки, як шелестіли листочки (Коцюб., II, 1955, 81);

З туману виринали нові й нові хвилі, й чулося, що за ними йде ще неймовірна кількість інших (Ю. Янов., II, 1958, 50);

Найгірше Олені приходилося зимою, коли майже кожен день чулося від дочки: — Мамо, в мене горло болить (Тют., Вир, 1964, 26).

2. Те саме, що відчува́тися.

Відділились від колони, поїхали мовчки поруч. Пилюка чулася в нічному повітрі, скрипіла на зубах (Гончар, II, 1959, 118);

Уже наближалось світання зі сходу, Вже чулося сонце за схилами гір (Перв., II, 1958, 166);

Видимо, любили сього Андрія. Щось тепле чулося в усіх тих словах (Хотк., II, 1966, 196);

Брати сідають прямо на тік, під їхніми руками чуються вибиті сліди ціпів і вогка прохолода (Стельмах, II, 1962, 146);

Земля розмерзається, і талий винний дух полів, розбавлений солонуватою вільгістю недалекого моря, уже виразно чується в повітрі (Гончар, II, 1959, 39);

// Бути помітним, виявлятися, спостерігатися.

Осміхалась [Маланці] доля. Не тільки власна, але й Гафійчина. В ногах чулась міць, в руках сила (Коцюб., II, 1955, 24);

Коли гармонія замовкала, вечірню тишу сколихували пісні, що їх заводили дівчата; в тонкому голосі, що злітав найвище, чулася туга, яка краяла серце (Чорн., Красиві люди, 1961, 3);

В її відносинах до старшого брата і сестри чується глухий антагонізм (Л. Укр., III, 1952, 718).

3. діал. Почувати себе як-небудь, якимсь.

— А що, Устино, чи ти чуєшся, що вже ти вільна душа? (Вовчок, І, 1955, 138);

Вона худла і блідла, чуючись трохи ослабленою від посту при важкій праці у школі (Коцюб., І, 1955, 326);

Чому нараз я чуюся безсилий І падаю, мов той Ікар безкрилий? (Вороний, Вибр., 1959, 96);

Вона ще чулася кволою, але не могла перемогти невидимої сили, що поривала її в госпіталь (Трип., Дорога.., 1944, 57);

// Вважати, уявляти себе кимось.

Чувся [панотець] переможцем, бо переміг свого наймита хоч раз. Тепер мав його за що сварити (Март., Тв., 1954, 221).