шерех
ШЕ́РЕХ¹, у, ч. Те саме, що ше́рхіт.
Чувся шерех, ніби по дереву терли величезним наждачним кружалом (Собко, Біле полум’я, 1952, 105);
На полях, що розстилалися обабіч дороги, чулися невиразні шерехи: то тріск сухого бур’яну під чиїмись обережними кроками, то причаєне шарудіння, то стриманий писк (Тют., Вир, 1964, 187);
Над Севастополем уже стояв ясний і свіжий ранок, сповнений легким шерехом хвиль, теплими вітрами (Кучер, Прощай.., 1957, 258);
І чути злив осінніх шерех (Перв., І, 1958, 152);
// у сполуч. із сл. ні , ані. Про абсолютну тишу.
ШЕ́РЕХ², у, ч., рідко. Те саме, що са́ло 7.
Словник української мови (СУМ-11)