шерех
ШЕ́РЕХ¹, у, ч.
Те саме, що ше́рхіт.
Чувся шерех, ніби по дереву терли величезним наждачним кружалом (В. Собко);
На полях, що розстилалися обабіч дороги, чулися невиразні шерехи: то тріск сухого бур'яну під чиїмись обережними кроками, то причаєне шарудіння, то стриманий писк (Григорій Тютюнник);
Над Севастополем уже стояв ясний і свіжий ранок, сповнений легким шерехом хвиль, теплими вітрами (В. Кучер);
І чути злив осінніх шерех (Л. Первомайський);
// у сполуч. зі сл. ні, ані. Про цілковиту тишу.
ШЕ́РЕХ², у, ч., рідко.
Те саме, що са́ло 7.
Словник української мови (СУМ-20)